Ефект хибних пріоритетів: чому проблема, яку група ставить найвище, зазвичай лежить нижче за течією, і що змодельована кімната показує про голосування порівняно з мапою причин.

Чому суперечка про причинний зв’язок, у якій голоси розділилися, має йти далі, а не тихо провалюватися, і як передача питання іншим групам не дає жодній окремій групі спрямовувати мапу.

Чому кілька місць у короткому списку варто зарезервувати для непомічених ідей, підкріплених джерелом, і що це дає кімнаті, яка впорядковує за відчуттями.

Як тисячі людей у малих кімнатах доходять до однієї мапи причин: окремі стіни, спільні питання, твердження, що мандрують, формулювання, які об’єднують лише їхні автори, і мапи, зведені в одну.

Кожне число, на якому стоїть True Causes, з моделювань, що постачаються разом із ним: причини, знайдені голосуванням і мапою, розмір групи, межа помилок і що може й чого не може зробити меншість усередині кімнати.

Warfield, Christakis, Laouris, Dye, Ashby і Miller: п’ятдесят років досліджень, на які спирається True Causes, де він від них відходить і чим відрізняється від Polis і Habermas Machine.

Муніципалітети, великі організації, регулятори, профспілки й трудові колективи, університети, розбори інцидентів: для чого корисна мапа причин зі збереженими розбіжностями і чого вона не робить.

Сім проблем, які мережеві рухи 2011 року залишили відкритими (немає програми, симптоми замість причин, неформальні лідери, страх, масштаб, зараження, спонсорство), і як спільна мапа причин відповідає на кожну, зокрема там, де її бракує.

21 мовна модель, 14 персон, 120 причинних зв’язків щодо житла: персона не змінила, які зв’язки приймаються, ні на що вимірне. Слабші моделі помилялися; спроможні погоджувалися щодо більшості зв’язків і послідовно розходилися щодо решти. Що це означає для панелей із моделей.